(мови тощо)

ХУДОЖНІ МОВИ - системи мистецьких засобів, за допомогою яких художник осмислює, переживає і зображує дійсність у творах мистецтва. X. м. є природними мовами, що склалися, як і словесні, впродовж тисячоліть історії культури. Як знакові системи X. м. відповідають функціональним вимогам, що висуваються до лінгвістичних систем. Вони формують передумови художнього сприйняття світу, є носіями різноманітних проявів творчої активності в духовній сфері (художнього мислення, образного синтезу, інтуїції, пам'яті, сублімації емоцій тощо), забезпечують художнє втілення і комунікацію. При цьому X. м. становлять окремий клас мов, що значно відрізняються від вербальних З. дебільшого знаки X. м. не є умовними, вони тяжіють до реальних прообразів і зумовлені властивостями перцептивної сфери застосування. Кожному виду мистецтва притаманна своя система художніх засобів, що мають різну чуттєву основу, від якої залежать сенсоутворюючі складові X. м. (колір, простір, перспектива, світлотінь, гармонія, ритміка, контраст, темборація, тональність, лад тощо). Для більшості X. м. не властива лексика з фіксованими змістами. Складові X. м., як-то колір, окремий звук чи рух, не мають чітко окреслених значень Х. удожнього змісту вони набувають в умовах користування і смислового навантаження, у зв'язках, у висловах, у композиції твору. Це відкриває для X. м. додаткові можливості одночасно охоплювати різні семантики. Для X. м. властивим є однозначний зв'язок художніх сенсів зі способом вислову. Це ускладнює їх переклад, співвіднесення з іншими лінгвістичними системами. Завдяки перцептивності та онтологічній зумовленості X. м. набувають якості неконвенційності, загальнозрозумілості. Чуттєва достовірність знакових систем мистецтва, психологічна виправданість їх семантики надають висловам X. м., творам мистецтва переконливості й впливовості В. они впливають на почуття, оцінки, думки та дії людей.

1. n

1) падіння

2) занепад

3) спад; зниження

4) звич. pl водоспад

5) амер. осінь

6) випадання опадів

7) впадіння (ріки)

8) народження; окіт (ягнят тощо); виводок; опорос

9) рубання лісу; зрубаний ліс

10) покривало, вуаль

11) спорт. коло, раунд; сутичка; боротьба

12) тех. напір; висота напору

13) схил, обрив

14) мор. фал

15) тех. канат підйомного блока

16) муз. каданс

17) полювання на китів

18) пастка

2. v (past fell; p.p. fallen)

1) падати; спадати; знижуватися; схилятися

2) опускатися, спускатися; наставати

3) охоплювати, долати (про сон тощо)

4) слабшати, затихати (про вітер тощо)

5) погіршуватися, псуватися (про настрій тощо)

6) полягти, загинути (в бою)

1) дохнути (про худобу)

8) руйнуватися, обвалюватися; осідати

9) поширюватися, лягати (на когось, щось)

10) припадати, випадати

11) ставати, робитися

12) зриватися з вуст

13) опадати (про листя)

14) випадати (про зуби тощо)

15) іти, падати (про дощ тощо)

16) розпадатися (на частини)

17) западати, спадати, приходити (в голову)

18) народжуватися (про тварин)

19) амер. рубати, валити (ліс)

20) потрапляти (у пастку)

* * *

1) падіння

2) зниження, падіння; спад

3) pl водоспад

4) уклон, обрив, схил ( пагорба)

5) випадання (волосся, зубів)

6) aмep. осінь

7) випадання ( опадів)

8) впадіння ріки

9) окіт, народження ( ягняти); виводок, приплід

10) рубка лісу; зрубаний ліс

11) покривало, вуаль; спадаючий комір; накладневолосся у вигляді "кінського хвоста"; шиньйон з довгого волосся

12) cпopт. коло, бій, раунд

13) тex. напір; висота напору

14) тex. канат піднімального блоку ( block and fall); мop. фал

15) мyз. Каданс

16) peл. ( the Fall) гріхопадіння, первородний гріх ( a fall from grace)

1) падати

2) опускатися, спускатися; низько опускатися, схилятися; наставати, опускатися (про туман, ніч); охоплювати, долати (сон, страх)

3) падати, знижуватися; ущухати, слабшати; погіршуватися, псуватися

4) загинути; здихати

5) прямувати, направлятися

6) опускатися; іти під уклон

7) валитися, обвалюватися; осідати

8) (on, upon) поширюватися, лягати (на кого-небудь, що-небудь) (нaпp., про відповідальність); падати (на кого-небудь, що-небудь) (нaпp., про підозру); (to) випадати ( на чию-небудь долю); діставатися ( кому-небудь)

9) зриватися з вуст

10) cл. потрапити до в'язниці

11) втратити цнотливість

12) опадати (про листя; fall oft); випадати (про волосся, зуби; часто fall out)

13) іти, випадати (про дощ, сніг)

14) впадати ( про ріку)

15) потрапляти ( у пастку)

16) розпадатися ( на частини)

17) западати ( у голову); спадати ( на думку)

18) народжуватися (про ягнят, щенят)

1) у просторовому значенні — від, з, із

2) вказує на відправну точку або відстань — від, з, на

3) вказує на часові відношення — з, від, через

4) вказує на джерело, походження тощо — від, з

5) вказує на матеріал, речовину, з яких щось виготовляють — з, із

6) вказує на особу, у якої щось купують, одержують — у

7) вказує на відтворення з оригіналу, на переклад з мови тощо — з

8) вказує на причину, підставу для дії — від, з, через

9) вказує на захист, звільнення, розлучення, утримання від чогось — від, з

10) показує співставлення, розрізнення — від

* * *

1) у просторовому значенні вказує на вихідний пункт дії або руху з; вихідний пункт при визначенні або відліку відстані від; положення предмета або його частини стосовно іншого предмета на; з, зі

2) у часовому значенні вказує на початковий момент процесу з, починаючи з; дату до; передається орудн. вiдм.

3) указує на джерело або походження від, з; передається poд.; вiдм.; особу, у якої що-небудь отримують, здобувають, купують у, в; відтворення оригіналу або зразка, а мову, з якої робиться переклад з

4) указує на причину, спонуку від, з, із, по; через; підставу по, з, із

5) указує на запобігання або утримання від чого-небудь від; звільнення, позбавлення кого-небудь, рідше чого-небудь від, з; приховування чого-небудь від кого-небудь від; розставання з; віднімання з, від

6) указує на зіставлення від

7) указує на матеріал, з якого що-небудь зроблено з, із

8) указує на особу або предмет, на честь яких що-небудь називають по, за

9) у сполученнях

1) чистота; бездомішковість

2) правильність, чистота (мови тощо)

3) непорочність; благочинність

4) проба (коштовних металів)

* * *

1) чистота; відсутність домішок

2) чистота, правильність (мови, стилю)

3) чистота, непорочність

4) проба ( дорогоцінних металів)

5) cпeц. чистота, монохроматичність

СИНТАКСИС ЛОГІЧНИЙ - розділ теоретичної логіки, що вивчає об'єктні логічні теорії: логіку висловлювань і логіку предикатів, різні формалізовані мови тощо як знакові формальні системи. С. л. формулює правила оперування символами та побудованими з них виразами; правила добору символів та створення алфавіту формальної системи; правила поєднання символів між собою і створення формул, виділення множини правильно побудованих формул; правила упорядкування формул і побудови формальних систем шляхом виведення одних формул з інших, що подається у вигляді знакових перетворень над записами. Такі формальні системи часто називають логістичними системами. С. л. займається лише комбінаторними властивостями символів безвідносно до їхнього смислу С. мислова інтерпретація логістичних систем вивчається в логічній семантиці Л. огістичні системи виступають знаряддям перебудови змістових наукових теорій у математиці, мовознавстві, кібернетиці тощо при розв'язанні проблеми їх обґрунтування.

I n член парламенту, парламентарій

II adj

1. парламентський, парламентарний

2. встановлений парламентом

3. прийнятий у парламенті

- old parliamentary hand досвідчений член парламенту

- parliamentary committee парламентський комітет

- parliamentary debates парламентські дебати

- parliamentary elections вибори до парламенту

- parliamentary franchise виборче право з виборів до парламенту

- parliamentary immunity парламентська недоторканість

- parliamentary language вирази, прийняті у парламенті, структура мови тощо; "парламентська мова"

- parliamentary law норми парламентської процедури

- parliamentary majority парламентська більшість

- parliamentary seats парламентські місця

- P. Labour Party парламентська фракція Лейбористської партії (Велика Британія)

- parliamentary secretary парламентський секретар (Велика Британія)

- parliamentary under-secretary of state парламентський заступник міністра

1. n

1) робота; дія

2) експлуатація; розробка

3) обробка

4) часто pl гірн. виробки

5) проведення плавлення (плавки)

6) система обслуговування

7) військ. результат операцій

8) рух (води)

9) сіпання (м'язів тощо)

10) бродіння (пива тощо)

2. adj

1) працюючий; трудовий; що працює

2) робочий (про худобу)

3) придатний для роботи; пов'язаний з роботою (працею)

4) діючий; робочий

5) експлуатаційний

6) поет. бурхливий (про море)

* * *

1) робота, дія, функціонування

2) експлуатація

3) оброка

4) pl гірськ. вироблення; розробка

5) метал. Ведення плавки

6) режим роботи

7) вiйcьк. результат операцій

8) рух ( води)

9) бродіння (пив;)

10) посмикування мускулів обличчя

1) що дозволяє здійснювати роботу

2) що сприяє роботі

3) відведений для роботи

4) придатний для роботи

5) пов'язаний з роботою

6) що працює

7) cпeц. діючий; робочий

8) пoeт. що бушує ( про море)

9) що смикається ( про щоку)

1. n

1) ключ (від замка тощо)

2) ел. важільний перемикач, кнопка

3) підрядковий переклад; ключ (до вправ); відповідь (до задачі, вправи тощо)

4) визначник (рослин, тварин)

5) роз'яснення; розгадка

6) ключова позиція

7) правильний шлях до чогось

8) тех. клин; шпонка; засув, чека

9) архт. замок склепіння (арки)

10) бот. крилатка

11) муз. ключ; тональність

12) клавіша; клапан

13) тон мови

14) стиль мови

15) жив. тон, відтінок (у барвах)

16) заст. набережна

17) заст. піщана мілина

2. v

1) замикати на ключ

2) використовувати умовні позначки

3) тех. заклинювати, закріпляти шпонкою

4) тел., рад. працювати ключем

5) муз. настроювати музичні інструменти

* * *

1) ключ ( від замка); ключ (для заводу годинникового механізму, настроювання мyз. інструмента е т. п.); гайковий ключ; eл. ключ, кнопка, важільний перемикач

2) ключ (до вправ, розв'язання задач); підрядковий переклад, дослівник; визначник (рослин, тварин); роз'яснення, розгадка

3) ключова позиція (що забезпечують доступ, вхід, контроль) вірний шлях ( до чого-небудь), ключ

4) тex. клин; шпонка; чека, засув

5) бyд. клинчаста цегла; apxiт. замок, ключ склепіння або арки

6) бoт. крилатка

7) aмep. студент привілейованого університету ( за нагрудним значком у вигляді ключа)

8) обч. клавіша

1) головний, основний, ведучий, провідний

2) ключовий, опорний

3) кiнo, фoтo основний

4) cпeц. дескрипторний

5) визначальний, розпізнавальний

1) замикати на ключ

2) використовувати умовні позначки, значки, символи

3) тex. заклинити, закріпити шпонкою

4) радіо, тeл. працювати ключем

1) клавіша; клапан ( духового інструмента); pl клавіатура (рояля, комп'ютера)

2) мyз. ключ, тональність

3) тон мови

4) "ключ", тональність (фотознімка, кінокадру)

1) настроювати музичний інструмент (тж. key up)

2) пристосовувати ( до чого-небудь); приводити у відповідність ( із чим-небудь)

3) cпopт. (on) наглядати за відповідним номером команди супротивника; "опікувати" (супротивника; футбол, хокей)

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

указує на:

1) рух, напрям усередину — у, в, на

2) тривалість процесу, дії до якогось моменту — до

3) зіткнення з кимсь, чимсь — з, на

4) рух у часі — у, в

5) включення, занесення кудись — у, в, до

6) перехід у новий стан, набуття нової якості; форми тощо — у, в, до, на

7) поділ, розламування на частини, згинання тощо — на

8) переклад з однієї мови на іншу — на

* * *

1) указує на рух або напрямок усередину в, у

2) указує на продовження процесу до моменту, який далеко відстоїть від початку якого-небудь відрізка часу ( часто far into) до

3) указує на проникнення в яке-небудь середовище, сферу в, у; потрапляння у скрутне або неприємне положення в, у; проникнення в сутність чого-небудь в, у; включення до складу або наявність у складі чого-небудь в, у

4) указує на перехід у новий стан в, у; передається дієслівними префіксами

5) указує на поділ предмета на частини, згинання, складання на; ділення

6) указує на результат дії, повідомляючи попередньому дієслову каузативність; передається описово

7) указує на зіткнення, випадкову зустріч з ким-небудь, чим-небудь на

8) у сполученнях: into the bargain до того ж

Серл, Джон Р. (1932) - представник сучасної англ.-амер. аналітичної філософії мови і філософії свідомості. Проф. філософського ф-ту Каліфорнійського ун-ту в Берклі (США). Праці С. зумовили формування і поглиблене дослідження проекту під загальною рубрикою "теорія мовленнєвих актів" (ТМА) з подальшим зануренням у теорію інтенційності. С. здійснює багатовимірний аналіз поняття мовленнєвого акту, що деталізує і розвиває продуктивну установку (характерну для напряму філософії мови, започаткованого у працях "пізнього" Вітгенштайна та Остина) на опосередкованість досліджень відношення між мовою і дійсністю відношенням між мовою і діяльністю людини. З точки зору С., мінімальною одиницею людської комунікації є мовленнєвий акт: акт промовляння деякого висловлювання у певній мовленнєвій ситуації з певною ілокутивною силою і пропозиційним змістом. Згодом С. запропонував більш загальний теоретичний проект досліджень з метою включення мови до контексту теорії раціональності: переорієнтація на вивчення ментальних контекстів промовлянь і необхідність розгляду мовленнєвих актів як інтенційних дій. Занурення ТМА у проблематику філософії свідомості (теорія інтенційності) С. пояснював можливістю аналізу фундаментальних лінгвістичних понять (референція, значення, твердження та ін.) у термінах більш фундаментальних психологічних понять (переконання, намір, бажання та ін.). Запропонована С. ТМА, разом з її розширенням до теорії інтенційності, стимулювала формування нових тенденцій у здійсненні логіко-методологічного аналізу природної мови, коли змінюється розуміння самого об'єкта дослідження: перехід від переважно лінгвістичного аналізу до ширшого бачення проблематики мови як специфічної здатності людини до спілкування, відображення дійсності та пізнання довкілля. Така перспектива дослідження природної мови ґрунтувалася на широкому тлумаченні поняття контексту (коли мають на увазі не стільки лінгвістичний, скільки багатовимірний невербальний контекст: фізичний, соціальний, історико-культурний, ментальний тощо) і, як наслідок, на зануренні проблематики смислу висловлювань у проблематику їх розуміння, а також пізнання світу. С. (разом із Вандервекеном) є творцем ілокутивної логіки (логічної теорії ілокутивних актів), де здійснює спробу формалізації прагматичних властивостей природної мови, поєднуючи результати, досягнуті в ТМА, із досягненнями сучасної філософської логіки. С., звернувшись до відношення "свідомість - навколишній світ", критично аналізує панівні парадигми філософії свідомості та когнітивної науки. Останні праці С. присвячені дослідженню соціальної реальності.

[br]

Осн. тв.: "Мовленнєві акти" (1969); "Інтенційність" (1983); "Перевідкриття свідомості" (1992).

СЕМАНТИКА у логіці ( від грецьк. σημαντικόζ - означальний) - розділ теоретичної логіки, що вивчає відношення виразів логічної мови до позначуваних ними об'єктів і змісту, який вони виражають. В С. формулюються правила, за допомогою яких можна було б визначити властивості правильно побудованих формул логічних теорій, які збігаються за обсягом з властивостями "бути істинним реченням", "означати", "набувати значення". Засобами С. уточнюються відповідно до потреб логічних теорій поняття: "смисл", "значення", "позначення", "ім'я", "судження", "виконуваність", "визначення", "істинність", "хибність", "логічна істинність", "аналітична істинність" тощо. С. можна побудувати суто формальним способом. Семантичні правила можна поділити на три групи: правила утворення, правила істинності і правила позначення. Ці групи відповідно визначають, які вирази даної логічної мови мають смисл, зокрема, які вирази слід вважати реченнями; які вирази слід вважати істинними реченнями; які об'єкти, властивості й відношення позначаються виразами даної логічної мови. Правила бажано формулювати так, щоб до будь-якого виразу формалізованої мови можна було підшукати значення в обраній області. Для розв'язання ряду порівняно простих задач С. використовують поняття "опису стану", тобто множини речень даної мови, яка для кожного елементарного речення містить або це речення, або його заперечення, але не одне й друге разом. Через поняття С. можна побудувати теорію індуктивних міркувань і теорію семантичної інформації для найпростіших випадків. Ширший клас семантичних задач розв'язується на основі теорії моделей (див. істина в формалізованих мовах). С. в логіці може розглядатись як частина семіотики. Перед С. виникає широке коло теоретико-пізнавальних питань, що з семантичного погляду є проблемами зв'язків між мовами та їхніми областями (тим, що ці мови описують). Оскільки С. має засоби формальної реконструкції понять "мова" та "область", ряд загальнофілософських проблем набуває логікосемантичних формулювань.

МОВА НАУКИ - синтетичне поняття методології науки, що поєднує у собі всі мовні засоби, які вживаються у науці для виразу здобутих знань на конкретно-історичному етапі її розвитку. Сучасну М.н. характеризує широке використання математичних формалізмів і абстрактних структур, що їх описують логіка і математика. Тому в ній розрізнюють як складові частини природну і штучні мови, в т.ч. формалізовані мови, які надбудовуються над природною мовою з метою вдосконалення окремих її фрагментів. При аналізі М.н. вичленовують дві підмови - мову спостереження і мову теорії. До мови спостереження включають ті твердження науки, які формулюють результати спостереження й експерименту; до мови теорії відносять твердження, які є наслідком логічних міркувань. Мовою спостереження виражають властивості предметів, що виявляються органами відчуттів чи експериментальними приладами (напр., властивості "холодний", "твердий", "зелений" тощо). Мовою теорії формулюють твердження про властивості предметів, які не можна безпосередньо спостерігати (кривизна простору, парність, спін елементарних частинок). Головна ідея розчленування М.н. на підмови полягає в необхідності точнішого встановлення логічних зв'язків між теорією й експериментом. Логічний емпіризм спотворено тлумачить ці поняття; він відкидає природну мову як основу М.н., намагаючись цілком замінити її штучною. Це проголошується єдиною метою філософського дослідження. Представники логічного емпіризму твердження мови спостереження вважають твердженнями про безпосередньо дане, те, що може бути пізнане без допомоги абстрактного мислення; лише ті теоретичні положення вони визнають для науки, які можна звести до тверджень про безпосередньо дане. Ці погляди на М.н. не підтвердились спеціальними розробками, що були здійснені сучасною методологією науки.

1. n

1) поворот

2) оберт

3) обертання; обертальний рух

4) вигин, закрут, заворот (ріки, дороги)

5) зміна напряму

6) поворотний пункт

7) зміна (стану)

8) виток

9) черга

10) послуга

11) черговий номер програми; вихід (у концерті); сценка; інтермедія

12) виконавець номера

13) коротка прогулянка; поїздка

14) короткий період діяльності

15) робоча зміна

16) здібність; склад (характеру)

17) стиль, манера

18) форма, будова

19) приступ, припадок; спалах

20) потрясіння, шок

21) зворот, будова (фрази)

22) розм. робота

23) pl менструації

24) різниця між курсом покупців і курсом продавців (на біржі)

25) друк. чорниш

26) зал. обхідна колія

27) ав. розворот

28) муз. групето

2. v

1) повертати

2) повертатися

3) обертати

4) обертатися

5) паморочитися

6) перевертати, перегортати (сторінки)

1) перевертатися, крутитися (в ліжку)

8) перевертати догори дном, перекидати

9) перевертатися догори дном, перекидатися

10) загинати, закручувати, відгинати

11) загинатися; закручуватися; відгинатися

12) спрямовувати

13) прямувати

14) націлювати (зброю)

15) зосереджувати (увагу)

16) змінювати напрям; відхилятися

17) повертати назад, у зворотному напрямі

18) обходити, огинати

19) військ. охоплювати фланг

20) змінювати

21) змінюватися; зазнавати змін

22) вивертати (навиворіт) (тж to turn inside out)

23) перелицьовувати (одяг)

24) точити, обточувати (на токарному верстаті)

25) оброблятися (на верстаті)

26) обмірковувати (проблеми тощо)

27) змінювати (тему); переводити розмову

28) перекладати (на іншу мову)

29) сформулювати інакше

30) досягти (певного віку, моменту тощо)

31) змінити (колір, забарвлення)

32) змінитися (про колір, забарвлення)

33) пускати в обіг (гроші)

34) бути в обігу

35) псувати

36) псуватися; прокисати, скисати (про молоко тощо)

37) зігнути; затупити (лезо)

38) зігнутися; затупитися

39) виганяти (худобу)

40) зрізати шкіру смужкою

41) орати; перевертати (шар)

42) виплітати (п'ятку панчохи тощо)

43) повстати (проти — against)

44) обертатися проти когось, чогось

45) перетворювати (на — into)

46) перетворюватися на щось

47) робитися, ставати

1) виявитися (кимсь, якимсь)

1) викликати; й) іти геть; к) виганяти худобу

1) перевертати на спину; ї) розм. спричинювати блювання; й) юр. виправдати через брак звинувачень

* * *

1) оборот

2) поворот ( рух)

3) зміна напряму

4) зміна ( стану)

5) виток

6) черга

7) черговий номер програми, вихід; сценка, інтермедія

8) короткий період діяльності; a turn of work невелика робота, трохи роботи

9) ( робоч зміна)

10) особливість, характерна риса; склад (розуму, характеру)

11) здатність; дар; жилка

12) будова, форма

13) напад, припадок, спалах; a turn of anger припадок /спалах/ гніву; потрясіння, шок

14) pl менструації

15) eк. акт купівлі-продажу ( цінних паперів); прибуток від купівлі або продажу цінних паперів; оборот капіталу; різниця між курсом покупців, курсом продавців (turn of the market, jobber's turn)

16) пoлiгp. марашка

17) з.- д. обхідний шлях; виток

18) мyз. группетто

19) aв. розворот

••

1) повертати

2) обертати

3) перевертати

4) перекидати; перевертати вверх дном

5) загинати; закручувати; відгортати

6) направляти

7) відхиляти, змінювати напрям

8) (on, upon) націлювати, направляти

9) огинати, обходити

10) точити, обточувати на токарному верстаті

11) (з) мінювати (що-н.); діяти (на що-н.); his speech turned my thinking те, що він сказав, примусило мене змінити свою точку зору; змінюватися, піддаватися зміні

12) обертати (кого-н.) в іншу віру; звертатися до іншої віри, змінювати релігію; змінювати, зраджувати

13) викликати нудоту

14) icт. мати протилежний результат ІІ a

15) лицювати ( одяг)

16) робити, виконувати (стрибок, вправ)

17) обдумувати (питання, проблеми)

18) змінювати ( тему); переводити ( розмову)

19) збавляти або додавати (газ, воду)

20) змінювати (колір, забарвлення)

21) пускати в обіг (гроші, товари); знаходитися в обігу (про гроші, товари)

22) отримувати ( прибуток)

23) продаватися, йти ( про товар)

24) псувати, спричиняти прокисання; квасити ( молоко); псуватися, прокисати, скисати ( про молоко)

25) зігнути, затупити ( лезо гострого інструменту)

26) виганяти (худобу на пасовища; turn out)

27) зрізати шкірку стрічкою (з лимона, апельсин); вирізувати (кісточку з якого-н. плоду)

28) орати, обертати ( пласт)

29) стр. виводити (зведення, арку)

30) в'язати ( п'ятку панчохи)

31) to turn smth

32) to turn to smth, to smb звертатися, прямувати на що-н. або до кого-н.; зосереджуватися на чому-н. або на кому-н. (про думки, увагу)

33) to turn to smb звертатися до кого-н.

34) to turn to smth звертатися до чого-н.

35) to turn smth to smth використовувати, застосовувати що-н. для чого-н.; to turn smth to advantage обернути що-н. на користь, використовувати що-н. з вигодою

36) to turn smb (on) to smth використовувати, займати кого-н. для чого-н.

37) to turn to smb (for smth) звертатися до кого-н. (за чим-н.); to turn to the experts звертатися до фахівців

38) to turn smb; smth (in) to smb; smth перетворювати кого-н., що-н. на кого-н., що-н., робити кого-н., що-н. ким-н., чим-н.; to turn smb into a coward робити з кого-н. боягуза, перетворювати кого-н. у боягуза

39) to turn (in) to smb; smth перетворюватися на кого-н., що-н.; ставати ким-н., чим-н.; to turn into a criminal стати злочинцем

40) to turn smth into smth обмінювати що-н. на що-н., обертати що-н. на що-н.

41) to turn smth against smb; smth обертати що-н. проти кого-н., чого-н.

42) to turn smb against smb; smth відновлювати кого-н. проти кого-н., чого-н.

43) to turn against smb; smth повставати проти кого-н., чого-н.

44) to turn smb from /out of, off / smth, to turn smb to / into / smth проганяти, виганяти, випускати кого-н. звідкись., куди-н.

45) to turn smb from smth /from doing smth / відвернути кого-н. від чого-н.; перешкодити кому-н. робити що-н.

46) to turn on / upon / smth залежати від чого-н., триматися на чому-н.

47) to turn on / upon / smb накинутися на кого-н.

48) як дієслово-зв'язка в складеному іменному присудку у поєднанні з іменником перетворюватися, ставати

49) у поєднанні з іменником, прикметником перетворювати, робити; приводити в (який-н.) стан

Вишенський, Іван (імовірно, 1550, Судова Вишня, біля Перемишля - між 1621 - 1633) - укр. письменник-полеміст, філософ. Вірогідно походив із міщан або дрібної шляхти. Освіту здобув при Перемишльській єпископії. Співробітничав з Острозьким культурно-освітнім осередком, Львівським братством. В. - представник містико-аскетичного напряму в укр. філософській думці кін. XVI - поч. XVII ст., який був орієнтований на греко-візантійські і давньоруські духовні цінності. Його творчість засвідчує вплив ісихастських та ранньохристиянських ідей із помітним реформаційним забарвленням. Підґрунтям поглядів В. на проблеми пізнання, моралі, права, мови, освіти слугувала загальнофілософська концепція співвідношення Бога, світу і людини. Проблему такого співвідношення він розв'язував, виходячи з ідеї несумірності Бога і світу, протиставлення трансцендентного світу як світу істини і добра, створеного Богом із нічого, нестабільному, тимчасовому, гріховному світу зла, де панують жорстокість, свавілля, неправда, підступ, зрада й насильство. Сенс людського життя В. вбачав у набутті людиною найвищого рівня духовності, перевтілення її у "внутрішню" людину шляхом входження у містичний стан "обоження". Все це досягається, на думку В., через самозаглиблення, самопізнання, моральне вдосконалення, інтеріоризацію християнських істин, здійснення життя в істині, що, у свою чергу, передбачало цілковите самозречення, відмову від усього мирського, в т.ч. від рідних і близьких, постійний самопримус, приречення себе на добровільні злидні й поневіряння, повне усамітнення у монастирських стінах тощо. Велике значення у цьому процесі В. надавав власним зусиллям людини, що свідчить про його опертя на концепцію людського самовладдя як одну з провідних концепцій греко-візантійської і давньоукр. думки. Вплив Реформації позначився на формуванні уявлень В. про церкву не як про надособистісну силу, а союз віруючих, на обстоюванні ним ідеї всесвященства і прикликання священиків мирянами, яка, проте, поєднувалася у нього з традиційною для православ'я вимогою випробовування пастиря чернечим життям. В. - прихильник плекання старослов'янської мови як мови православної релігії, як книжної мови предків, що найбільш адекватно виражала сутність здобутих через "внутрішній" духовний розум божественних істин; водночас він шанував і "просту" староукр. народну мову, активно використовував її у своїй творчості.

[br]

Осн. тв.: "Книжка"; "Краткословньш ответ Петру Скарге"; "Послание Домникии"; "Зачапок мудрого латьінина з глупнм русином"; "Послание львовскому братству"; "Послание Йову Княгиницкому"; "Позорище мисленное".

Остин, Джон Ленгшоу (1911, Ланкастер - 1960) - британський філософ-аналітик. Навчався в Оксфорді Проф. Оксфордського ун-ту (1952 - 1960). Праці і викладацька діяльність О. ініціювали т. зв. "лінгвістичний поворот" у філософії і стимулювали поширення специфічного типу філософування: філософії лінгвістичного аналізу. Нову дисципліну, яка повинна вирішувати завдання аналізу фактів вживання повсякденної мови, О. називав "лінгвістичною феноменологією". Дослідження О. ставили під сумнів тезу про те, що важливі у філософському відношенні проблеми природної мови пов'язані лише з істинними чи хибними твердженнями (дескриптивними висловлюваннями). Поряд із твердженнями, що мають на меті опис деякого стану справ або деякого факту і які можна оцінювати як істинні або хибні (констативи), існують вирази, які хоч і схожі на твердження, але не претендують на істинність чи хибність (перформативи). Промовляння перформативів (на противагу констативам) є здійсненням деякої дії, акту, вчинку (вибачення, вітання, обіцянка, порада, парі та ін.). Саме тому О. вважав неможливим оцінювати перформативи з точки зору їх істинності/хибності. Пізніше, з огляду на слабкість вихідної дистинкції констативи/перформативи (констативи виявляються підмножиною перформативів), О. відмовляється від неї і видозмінює предмет дослідження: вивчає не окремі речення, а акти промовляння висловлювань (що є здійсненням певних дій) в цілісній мовленнєвій ситуації, де враховуються, як важливі, чинники мовця, слухача, їх інтенцій, а також супровідних обставин промовляння. О. сформував основи програми майбутніх досліджень (т. зв. теорія мовленнєвих актів), де в центрі уваги перебуває розрізнення між локутивними актами (актами промовляння деякого висловлювання з певним смислом і референцією), іллокутивними актами (актами промовляння висловлювань, яким притаманна певна сила: погроза, прохання, застереження, вибачення, наказ, питання та ін.) і перлокутивними актами (актами, за допомогою яких мовець спроможний здійснювати на слухача певний вплив, досягати певної мети: переконувати, змушувати до чогось, залякувати, вводити в оману тощо). Схематично: локутивний акт - "він сказав, що..." (мовець виражає стан справ, щось говорить); іллокутивний акт - "він доводив, що..." (мовець виконує якусь дію, говорячи щось); перлокутивний акт - "він переконав мене, що..." (мовець продукує певний вплив). Аналіз тези "говорити щось означає робити (здійснювати) щось" привів до тлумачення філософії мови як розділу філософії дії. Позаяк поведінка людини є інтенційною і виражає ментальні феномени, то філософія мови і філософія дії закономірно виявляються розділами більш загальної царини досліджень - філософії свідомості. Подальші успіхи окресленої О. дослідницької програми пов'язують передусім із працями Серла, Грайса і Стросона. До найважливіших проблем, які досліджував О., належать проблеми пізнання "чужих свідомостей", відчуття і сприйняття, свободи волі і детермінізму.

[br]

Осн. тв.: "Філософські статті" (1961); "Чуття і сприйняття" (1962); "Як робити речі за допомогою слів" (1962).

НАЦІЯ - спільнота людей, об'єднаних низкою чинників, серед яких найважливішими є етнокультурні (див. етнос) та політико-правові. У відповідності з визначенням Сміта, Н. - це колектив людей, "що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів". У цьому переліку ознак не розмежовано т. зв. "об'єктивні" ознаки (ті, що піддаються спостереженню та опису - особливості поведінки, мови, політичні та правові установи тощо) та суб'єктивні ознаки (що стосуються того, як саме окремі люди усвідомлюють, почувають, уявляють свою належність до одного цілого, яке вони називають "Н."). Розглядаючи спільні об'єктивні ознаки, важливо зважати на те, чи деяка спільна ознака є власною (тобто є унікальною, властивою тільки даному колективу людей), чи цю спільну ознаку дана Н. поділяє з іншими Н. Більшості Н. властиві тільки деякі ознаки, а то й одна із набору спільних (об'єднувальних) ознак, які пов'язуються з поняттям Н. Якщо брати, з одного боку, об'єктивні ознаки (етнокультура, мова, релігія, територія, спільна історія, економіка, політико-правові установи), а з іншого - суб'єктивний чинник (усвідомлення належності людей до одного колективного цілого), то можна встановлювати роль кожного із цих чинників в тому чи іншому випадку. Що стосується європейських Н., то із чинників, які відіграли найважливішу роль у становленні Н. та відіграють найважливішу роль в об'єднанні індивідів в Н., до цих чинників слід віднести спільну територію (компактне проживання), етнічний та політико-правовий чинники. З ними так чи інакше пов'язаний суб'єктивний чинник - національна самосвідомість. У даному випадку йдеться не про роль тих чи тих чинників у виникненні Н., а про те, що об'єднує людей у Н. За умови, коли, за винятком хіба що компактного проживання на певній території, не існує ніяких спостережуваних особливостей (релігії, мови, політичних установ, які були б наслідком власної політичної традиції тощо), але існує сильно виражене усвідомлення своєї громадянської згуртованості та окремішності, можна твердити про існування політичної Н. Але це крайній випадок: переважно національна свідомість тримається завдяки наявності деяких спільних і бажано унікальних (для даного колективу людей) особливостей (або принаймні деякого унікального поєднання об'єктивних ознак, кожна із яких, взята окремо, може бути спільною в даної Н. з іншими Η.). Н., що має волю до ствердження своєї національної ідентичності, як правило, не покладається лише на суб'єктивний чинник, а прагне (іноді ціною великих зусиль) створити основу для суб'єктивного чинника у вигляді деякої об'єктивно наявної ознаки (яка б наголошувала її унікальність). В залежності від того, які з об'єднувальних чинників - етнічні чи політико-правові - відіграють провідну роль, термін "Н." набуває і відповідно передається двома термінами - "етнічна (культурна) Н." та "політична Н.".

1. n

1) французька мова

2) (the French) збірн. французи; французький народ

2. adj

французький

3. v

1) перекладати на французьку мову

2) розм. офранцужувати

3):

to French it — розмовляти по-французькому

* * *

1) французька мова

2) ( the French) французи; французький народ

3) cл. лайка, непристойне слово

1) розмовляти французькою мовою ( to French it)

2) перекладати на французьку мову

3) офранцужувати

4) кyл. ( french) готувати на французький манір; нарізати тонкими скибочками, стружкою

ЛОГІКО-ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА (ЛІС) - сукупність логічних і технічних засобів для приймання, зберігання, перетворення й видачі інформації будь-якого виду. В загальнотеоретичному аспекті ЛІС - система, середовищем функціювання якої є знання, а структуру її утворюють логічні відношення й конструкції, призначені для певного перетворення знання. В розробці ЛІС широко використовують теорію систем, логіку, теорію множин, алгебру, теорію імовірностей тощо. Залежно від вихідних понять ЛІС бувають різних рівнів - від загальносистемного до логіко-математичного З. агальносистемний аспект ЛІС має велику інформаційну значущість, оскільки систематизація є обмеженням багатоманітності. Заслуговує на увагу параметричний принцип систематизації, в якому абстрагуються від матеріального субстрату (фізичного, хімічного, біологічного, соціального) і дотримуються структурних типів, спільних для предметів, незалежно від того, до якої галузі вони належать. На основі логіко-математичних уявлень ЛІС можна перейти до технічної реалізації її - напр., до логіко-інформаційної технічної системи (ЛІТС), інформаційно-пошукової системи. ЛІТС - один із напрямів автоматизації розумової діяльності, який забезпечує успішну виробничу, наукову, педагогічну й управлінську діяльність людини. Однією з основних у розробці ЛІТС є проблема інформаційно-логічної мови (як ідеал - єдиної такої мови). Оскільки синтаксична й семантична структури природної мови складні, то розробляють спрощені логічні структури, придатні для технічного використання.

СЕМАНТИЧНІ АНТИНОМІЇ - різновид парадоксів, що виникають у деяких, зокрема формалізованих, мовах при характеристиці їхніх виразів за допомогою понять типу "ім'я", "визначення", "істинність", "хибність" тощо, тобто семантичних понять. С. а. мають місце тоді, коли вирази мови містять якусь характеристику, що стосується цього виразу, тобто тоді, коли вирази характеризуються з погляду істинності семантичних понять. С. а. можна виключити з мови внаслідок розрізнення мови-об'єкта і метамови (див. метамова), строго визначивши всі семантичні поняття у метамові (див. антиномія).